Як «У сусідів» з’явилась кав’ярня?

Підприємиця та культурні менеджерки об’єднали зусилля, щоб створити маленький соціальний бізнес — кав’ярню «У сусідів».

На даному етапі це вуличний проект на площі Святого Теодора, що являє собою кухню на колесах у вигляді переобладнаної маршрутки, відкритої сцени біля неї та кількох столиків довкола. Також власниці кав’ярні — тут радше хочеться сказати «організаторки», оскільки йдеться більше про простір, ніж про їжу — встановили на площі пісочниці, клумби, велопарковки. Проект вуличної кав’ярні розрахований на теплий період року, а далі буде шукати нові форми існування. Про те, як виникла ідея і як пройшов перший місяць існування закладу, розповідають долучені до процесу люди.

Оля Конончук, учасниця ініціативи «Йота»: «У сусідів» — логічне продовження Фестивалю сусідів на Підзамче, який робила ініціатива Йота в 2014 році. Почали говорити про те, що є центрі Львова багато закинутих районів, які нікому не потрібні. Хтось з друзів запропонував, щоб фестиваль крокував містом, і дійшов до Сихова чи Левандівки. Ми бували в цьому районі, в «Медіатеці», в «Гальбі», і якось поглядали на цю площу. Стало зрозуміло, що люди не затримуються тут, вони виходять з «Медіатеки», і повертаються в центр».

Анна Хвиль, співорганізаторка кав’ярні: «Фестиваль сусідів – це був грантовий проект на півроку, і нам було дуже складно планувати якусь тривалу діяльність, а соціальні зміни переважно вимагають багато часу. Ти починаєш щось робити, і коли приходять перші результати, закінчується проект, і ти ніколи не бачиш, що ти чогось досягаєш. Тож з’явилась ідея зробити соціальний проект, який був би повністю або принаймні частково самоокупний. Ми обрали це місце, зокрема, через те, що хотілося відстежити якийсь вплив своїх дій – що можна зробити з місцем. Площа була неактивна, не було жодної лавки, не відбувалось взаємодії між людьми. Це певний антропологічний експеримент про те, як місце і люди можуть взаємодоповнювати і змінювати одне одного.

Ми розуміємо сусідство як зв’язки між мешканцями однієї території, і загалом стосунки з людьми, які не є нам родичами і не є людьми, з якими ми працюємо. Спільноту сусідів ми не сприймаємо як щось закрите, що конкурує або ворогує з людьми з іншого будинку або з іншого району, а в широкому розумінні якоїсь готовності людей підтримати».

Оксана та Аня Хвиль
Оксана Усачова та Анна Хвиль

Оксана Усачова, співорганізаторка кав’ярні: «Я жила у Львові якийсь час, потім переїхала в Київ, але часто приїжджала в гості, гуляла містом, зустрічалась з друзями. З часом з’явилось бажання не просто жити тут, а ще й щось робити. Адже коли просто відпочиваєш в місті, ти не стикаєшся з якимись проблемами, труднощами, ти по-іншому сприймаєш місто. Морально я була готова до спротиву. Це навіть логічно. Було би дивно, якби ситуація розвивалась за сценарієм «все дуже добре», всі прийшли, всі задоволені, взялися за руки, водять хоровод. І не можна говорити, що хтось поганий, хтось гарний. Треба спробувати зрозуміти людей, які протестують.

Напевне в нашій країні відбувається багато випадків, коли, прикриваючись гарними намірами, починають забудовувати, ставити пивні кіоски. Має пройти якийсь час, щоб люди зрозуміли, що якщо хтось з’явився, він не буде робити погано. В той же час було багато стресових ситуацій, в яких ти замислюєшся над тим, навіщо ти це робиш. Мені цей проект був цікавий через соціальну складову, а коли тобі намагаються довести, що це нікому не потрібно, в такі моменти опускаються руки. З іншого боку у Львові мене вразила підтримка від людей, які також мають свій бізнес на площі, від «Гальби» та «Кіно». Не було такого, що якщо ви встанете, ви в нас заберете клієнтів, і ми зробимо навпаки все для того, щоб тут ви не з’явились. Приємно було, що люди не бачать в тобі суперника, а навпаки є бажання, щоб ця площа жила».

Марта Пастух, асистент проекту, Мар’яна Кухлевська, консультант проекту «Муніципальний розвиток та оновлення старої частини міста Львова»: «Організатори Майстерні та соціальної кав’ярні незалежно одне від одного вибрали місцем розташування площу Святого Теодора. Оскільки ідеї Майстерні та некомерційної частини соціальної кав’ярні мають багато точок перетину, то, на нашу думку, обидва проекти мали переваги від такого сусідства. В майстерні відбувалась велика кількість заходів і завдяки сусідству з кав’ярнею була можливість провести ряд зустрічей та проектів в її некомерційному просторі, на сцені: «Діти для дітей», «ОСББ очима дітей», «Пікніковий ровер», концерт-презентація «Дослідження аудіосфери міста».

Громадська ініціатива «Йота» звернулась до нас щодо фінансової підтримки некомерційної складової кав’ярні. Сам проект соціального кафе змінювався впродовж процесу планування. Спочатку нам було презентовано проект кав’ярні, який складався з двох невеликих павільйонів і ми узгодили фінансування павільйону, в якому мали би проводитись громадські заходи. Згодом організатори перепланували простір та формат соціальної кав’ярні і “некомерційним простором” стала побудована сцена».

Зоряна Рибчинська, культуролог, учасниця ініціативи «Йота»: «Для нас ця площа виглядала, з подачі Андрія Бондаренка, як ближнє Підзамче, хоча виявилося, що це дуже конфліктна опція з боку мешканців. В мене таке враження, що сусіди почувають себе тут дуже незахищено і загрожено, не через нашу діяльність насамперед, а через появу зупинки маршруток, через розважальний центр «Кіно», через «Кумпель».

З подачі Зоряни Рибчинської, яка викладає на факультеті культури та мистецтв ЛНУ ім. Івана Франка., студенток долучали не тільки до кухні, а й до підготовки «Фестивалю сусідів» та проекту «Сентиментальні речі людей з Підзамча».

Віра Гайліс, сусідка, фотограф: «Все почалось з оголошення в нашому будинку про те, що GIZ будуть робити реконструкцію дитячого майданчика. Там була Оля, і потім, десь в березні, вона нам зателефонувала і запросила на зустріч на площі. Були ще зустрічі, Оля збирала рецепти, і на кожну зустріч ми щось приносили і пригощали сусідів. Потім мені Аня запропонувала готувати для кав’ярні. Зокрема, я роблю фалафель, і це тому, що я жила в Ізраїлі, і там ця їжа на кожному кроці – як у нас хот-дог, і я не знаю, скільки фалафелю я скуштувала за своє життя. Крім випічки та фалафелю, я роблю фестиваль «Тель-а-Львів», в перший раз. Ідея виникла так, що якось я побачила, що навколо мене є люди, які володіють різною інформацію на єврейську тему, то ж треба їх познайомити і об’єднувати, і щось разом робити, веселе, цікаве, приємне, смачне».

Віра Гайліс
Віра Гайліс

Наталія Білута, заступник директора централізованої бібліотечної системи для дорослих міста Львова: «Я одразу долучилась як виробник продукту — пиріжки від пані Наталі — це моє. Також просувала цей проект, рекламувала серед своїх сусідів, намагалась щось донести колегам і мешканцям площі Святого Теодора. Враження дуже розмаїті. Втім, ідея кав’ярні сподобалась не всім місцевим, і одні з найгостріших суперечок виникли довкола уявлень про географічні межі району: який зв’язок між площею Святого Теодора та Підзамчем? Чому в кав’ярні «У сусідів» продаються пиріжки від підзамчанок, якщо вони не є сусідками мешканців площі?

Місцеві мешканці чомусь не вірять, що от є такі копнуті в голові, які просто, без якихось там меркантильних інтересів, хочуть щось поміняти, спробувати зробити, і їм довести, що вони самі можуть змінити своє життя на краще. Звідси такий активний спротив.

Кафе класне таке, як воно є. Просте, душевне, туди приходиш, як в другий дім. Можливо, там не такий асортимент, але воно і не для того створювалось, ось, а для того, щоб показати людям, що можна щось робити своїми руками, як для себе, так і для свого району і взагалі міста, і для розуміння, як можна змінювати наше життя».

Марія Ільїна, сусідка, журналістка, мати 6-річного Яреми та 10-річних Насті та Каті: «У сусідів» побачила, коли ще тільки почали розкладатися – до відкриття. В мене малі раніше ходили на дальній майданчик, а тепер вони постійно тут. Їх залучали до роботи кав’ярні, до прибирання території, і вони дуже тішились, що допомагають. Проводили репетиції також, можливо, будуть робити якийсь концерт. Потім під час Майстерні міста брали участь в майже усіх майстер-класах, це ще більше їх залучало. Коли почалися ці войнушки перші за кав’ярню, то вони ходили кричали «кав’ярню не дамо!», казали, що їм це не подобається. Вдень діти самі тут бігають, ввечері після роботи можу з ними посидіти, адже тепер є де, то чому ні? Тут познайомилася переважно з тими людьми, які відстоювали кав’ярню. Тих, які кричали, я знала переважно і до того, вони завжди
були скандальними».

Марічка та її син Ярема
Марічка та її син Ярема

 

Юлія Когут, працівниця кав’ярні, студентка культурології: «Ця кав’ярня, як на мене, потребує ще багато доопрацювань, бо інколи до мене звертаються відвідувачі з питанням «а чому ваша кав’ярня називається соціальною?», і, чесно кажучи, я впадаю в ступор, бо крім «тому що пляцки печуть підзамчани» нічого на думку не приходить. Але називати її типовим закладом громадського харчування це навіть образливо. Свою роботу я обожнюю хоча б через те, що туди приходять цікаві люди».

Олександра Брусенко, працівниця кав’ярні, студентка культурології: «Проект соціальної кав’ярні пов’язаний з моєю практикою в університеті («Сентиментальні речі людей з Підзамча»). Приємно, коли люди, у яких я брала інтерв’ю, приходять в гості. Також там зручно шукати нових респондентів. Дуже подобається атмосфера кав’ярні. Сусіди приносять свіженьку випічку, можна сидіти, читати, спати… завжди почуваєш себе як «у своїй тарілці».

Авторка: Йош