Підсумки воркшопу з облаштування дворику Ратуші

Як на Майстерні міста створили підґрунтя для майбутнього конкурсу з облаштування дворику Ратуші.

Ідея провести подібний воркшоп виникла в процесі роботи над Музеєм міста, який має розташуватись в підвалах Ратуші. Цілий тиждень учасники воркшопу обговорювали різні думки та пропозиції щодо того, яким має бути територія внутрішнього подвір’я та що потрібно для того, аби вони були втілені в життя.

Більш детальніше про задум розповіла Лілія Онищенко, керівниця управління охорони історичного середовища ЛМР:
«Ідея проведення цього воркшопу виникла, коли ми працювали над проектом „Львів Підземний“, отримавши грант в рамках Програми транскордонного співробітництва Польща-Білорусь-Україна. Проект безпосередньо зачіпав підвали Ратуші, які є дуже цікавими, зі своєю історією та легендами. На разі частина підвалу засипана, частина використовується, і тепер ці підвали передані Музею міста. Там планується нова експозиція, щось інтерактивне та сучасне, яке би показувало наше місто так, щоб в цей музей хотілося зайти. Цей дворик Ратуші міг би бути фойє, який би запрошував нас до того музею.

Цю ідею підтримали GIZ на цій Майстерні міста, тож ми запросили Юліана Чаплінського та ініціатора, чи краще сказати, ідейника, Музею міста, Олеся Дзиндру. Також ми запросили архітекторів, іменитих та досить молодих. Ми працювали всі разом, там же в дворику зробили намет, там була добра аура та атмосфера, щоб поговорити про цей дворик, подивитись як в інших країнах використовуються такі дворики, та напрацювати свої пропозиції».

Олесь Дзиндра, художник та засновник «Музею ідей», ініціатор проекту «Музей міста»:
«Хочу додати, що Музей міста не обов’язково має бути музеєм Львова. Адже місто — це джерело культури, місце комунікації, тож настав момент, щоб громада Львова створила свій музей про себе. Головним персонажем цього музею мати бути львів’янин. Через його історії та розповіді ми могли би говорити про нього та вивчати його. В тому контексті підвали Ратуші, подвір’я зі снігом, котами, брудом, „найбільша курілка в Європейській частині Азії“, не пасує до того. Ми бачимо у світі багато практик, які дозволяють захистити простір від атмосферних опадів, тож ми вирішили методом воркшопу прийти до рішення.

Ба більше, коли професіонали беруться просто пофантазувати, з думками, що „це моє місто, і я можу не тільки вдовольняти замовників, я можу відірватись і політати тиждень“, то атмосфера виходить зовсім інакша. За цей тиждень хлопці помоделювали, створили такий базовий макет, на якому можна створити одну, дві і ще тисячу ідей. Ми дуже сподіваємось, що це перша кома в експозиції Музею міста, де буде інспіровано другий крок, третій крок, де ми будемо заражати львів’ян львівством. Бо свобода — це відповідальність».

Андрій Воронов відзняв атмосферу заходу аби зафіксувати «як відбувається сучасна українська толока».

Вніс ясність у результати воркшопу головний архітектор Львова, Юліан Чаплінський:
«Я відчуваю шквал критики у фейсбуці, що от значить зазіхнули на нашу пам’ятку національного значення. Я розумію, що я не вичерпаю всіх провокативних моментів. Але мушу сказати, що Львів то не є місто-саркофаг, це місто, яке ніколи не задумувалось як музей в тому радянському сенсі слова. Музей — це місце, де е є процес, головним експонатом якого має бути не архітектура, а люди. Тож зібрались разом мрійники, як сказав пан Олесь Дзиндра, в претензії, що українське суспільство, яке складає більшість Львова, є не гіршим, ніж польська влада чи австрійська. І як би влада не мінялася в Києві, у Львові, мають бути скрижалі закону, які є непохитними для наступних влад, чиновників та наступного покоління.

Коли я став головним архітектором, я навіть не знав, що існує такий проект як «Підземний Львів». Микола Рибенчук, підійшов до того зі всім знанням реставратора. Це є феноменальний проект, кращий ніж в Любліні, річ, яка може додати фантастичних моментів в туристичній сфері, та врешті, і самим львів’янам.

Хочу пояснити, що ми закладали у цей воркшоп. По-перше, це провокація на виклик емоцій. По-друге, ми підійшли з холодною головою, що би тут могло бути в контексті Музею міста. На сьогоднішній день Ратуша говорить нам про авторитарну владу, вона збудована у стилі імперії, якого насправді дуже мало у Львові. І я скажу, мені дуже важко там працювати, саме середовище є некомфортним. Я її називаю «жандармерією», яку дуже легко перетворити в тюрму або в готель. Сучасним вимогам влади вона не відповідає, львів’яни мають бути готові до того, що влада опиниться в новому середовищі, дійсно прозорому, може не буквально за склом, але по своїй суті. Ми розуміємо, що це відбудеться не скоро. Ми також розуміємо, що капіталізувати Ратушу потрібно, а не просто реставрувати. Ми маємо, використати її для багатьох функцій.

І ми вирішили, що таким рішенням може бути дворик для львів’ян, туристів і тільки в третю чергу для працівників міськради. Якщо влада буде пересікатись в неформальній обстановці із львів’янами і туристами, це значно покращить процес комунікації. Зрештою, так як це відбувається на Майстерні зараз, уявіть, що це постійний перманентний процес в дворику Ратуші. Постійний процес комунікації з людьми. Нещодавно, я відвідував управління архітектури в Одесі, яке стоїть теж в окремій будівлі у стилі класицизму, при вході в яку стоять автоматчики, і я розумію, що там взагалі ніякого діалогу не відбувається.

Всі ці пропозиції на воркшопі були зроблені для того, щоб почати підготовку для конкурсу, ця підготовка для конкурсу передбачає обговорення завдання на проектування. Ми фактично накидали певні аспекти, які має включати це завдання. Після цього обговорення — ми можемо вийти на ще ширше обговорення. Після чого ми можемо оголосити конкурс. Чим правильніше ми сформуємо завдання, тим тяжче буде розхитати цей проект. Після того конкурсу ми сформуємо бюджет та графік інвестицій. Вважайте ми заклали наріжний камінь комплексного завдання.

В цьому воркшопі я отримав насолоду від обговорення цивілізованих людей. За тиждень до цього я був в Амстердамі, та був вражений, з яким вони кайфом говорять. В них не має крикунів, звинувачень. Вони є просто відповідальні за долю міста. Тож ми вибрали «святая- святих», ми зазіхнули на Ратушу. Ми закликаємо теж зазіхати на Ратушу. Проект дворику Ратуші може дати поштовх для формування нових аспектів і характеристик нашого суспільства».

Основні аспекти, які були сформовані під час воркшопу:

city hall 9372 06,16 Майстерня міста 160616_

  • Пам’ятка архітектури, яка потребує дослідження.
    За словами Юліана Чаплінського, колись Ратушу розділяла вуличка, і на разі невідомо, чи вона збереглася. Цілком ймовірно, що археологічні розкопки можуть дати неочікувані результати.
  • Музей міста.
    Такий музей міг би дати поштовх нової цікавості львів’ян та туристів до самого міста.
  • Публічність.
    Простір, доступний для всіх, куди можна безперешкодно потрапити на велосипеді. Фойє і амфітеатр для публічних заходів. .
  • Коти.
    Вони вже там гуляють і за думкою всіх їх потрібно там зберегти.
  • Дах (постійний чи непостійний).
    Аби дощ та вітер не ставали на заваді.
  • Енергозбереження.
    Атріум у Європі будують не тому, що це гарно, а тому що він створює буфер: влітку додатковий канал провітрювання, а взимку зменшує витрати на опалення.
  • Ліфт.
    Сьогодні Ратушу щодня відвідає близько 1000 туристів, очевидно, що ліфт, який вміщає всього чотирьох людей не виконує свою функцію. Плюс нинішня шахта недостатня для неповносправних людей. Є ідея організувати ліфт у дворі, аби він відповідав сучасним потребам та «звільнив» сходи Ратуші від чужорідної конструкції.
  • Естетика. Це має бути переконливо для всіх.
  • Економіка.
    Це не має бути «золотий стілець», який потрібно думати, як обслуговувати. Необхідно врахувати не тільки бюджет облаштування, а й експлуатації.
  • Етапи розвитку.
    Сформоване завдання на проектування, громадські слухання, конкурс, пошук інвестицій та реалізація проекту.

Нижче наводимо скетчі декількох ідей, які презентували учасники воркшопу. Свої ідеї презентували Віталій Квич і Павло Петрич (AVR Development) та Михайло Ягольник (заступник голови правління  Львівської обласної організації Національної спілки архітекторів України).

Текст: Максим Асафатов
Фото: Надя Єгорова